Є речі, про які важко говорити. Але замовчувати їх — ще гірше. Голодомор 1932–1933 років — одна з найбільших трагедій в історії України. Мільйони людей загинули не від стихійного лиха і не від посухи. Вони загинули від того, що держава свідомо забрала в них їжу.
Ця стаття написана простою мовою — для дітей, школярів і всіх, хто хоче зрозуміти, що відбулося в ті роки, чому це важливо пам’ятати і чому Голодомор визнано геноцидом.
Що таке Голодомор
Голодомор — це масовий штучний голод, який радянська влада влаштувала в Україні у 1932–1933 роках. Слово складається з двох частин: «голод» і «мор» — тобто смерть від голоду.
Важливо розуміти: цей голод був не природним. Урожай того року в Україні був зібраний. Зерно в країні було. Але його забирали у людей силою — і вивозили за кордон або просто тримали на складах, поки люди вмирали.
Голодомор 1932–1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом. Google News
Саме тому Голодомор називають геноцидом — навмисним знищенням народу.
Яким було життя в Україні до Голодомору
Щоб зрозуміти, що сталося, треба знати, яким було українське село до 1930-х років.
Більшість українців жили в селах і займалися землеробством. Україна здавна вважалася «житницею Європи» — її чорноземи давали такі врожаї, що хліб вивозили в багато країн. Селяни мали свої поля, худобу, господарства.
У 1917–1920 роках, після революції, в Україні кілька разів змінювалася влада. Врешті перемогли більшовики і встановили радянський режим. На початку 1920-х вони дозволяли певну приватну торгівлю, і люди трохи відновили господарство після воєн.
Але наприкінці 1920-х усе змінилося. Сталін розпочав колективізацію.
Що таке колективізація і чому вона стала катастрофою
Колективізація — це примусове об’єднання селянських господарств у колгоспи (колективні господарства). Держава забирала у людей землю, худобу, інвентар і оголошувала це «спільною власністю».
Насправді це означало одне: тепер держава вирішувала, скільки зерна зібрати і куди його відправити. А самим селянам залишали лише те, що вона вважала за потрібне.
Опір колективізації був жорстоким. Ті, хто не хотів вступати в колгосп або намагався захистити своє майно, отримували ярлик «куркуля» — нібито багатого експлуататора. Їх виселяли до Сибіру, розстрілювали або кидали до в’язниці.
Колективізація одразу підірвала сільське господарство:
- досвідчені господарі були знищені або вигнані;
- худоба гинула через безгосподарність;
- врожаї різко впали, бо люди не були зацікавлені в роботі на «спільному» полі.
Причини Голодомору
Голодомор мав кілька причин, але головна з них — свідоме рішення радянського керівництва.
Першою причиною була примусова колективізація. Вона зруйнувала сільське господарство і підірвала здатність людей годувати себе самостійно.
Другою причиною були непосильні плани хлібозаготівель. Радянська влада встановлювала для українських сіл норми здачі зерна, які було фізично неможливо виконати. Навіть коли зерна не було — бригади приходили і забирали все підряд.
Третьою причиною була свідома політика знищення. Розуміючи, що без України побудувати могутню індустріальну імперію не вдасться, радянська верхівка вибудувала план знищення частини української нації.
Четвертою причиною був опір українського народу. Українські селяни не хотіли підкорятися радянській системі. Були виступи, протести, відмова від колгоспів. Голод став інструментом придушення цього опору і залякування нації.
Як влада організувала голод — конкретні дії
Голод не просто «стався». Він був організований через систему конкретних законів і наказів.
Закон «про п’ять колосків»
7 серпня 1932 року з’явилася постанова, відома в народі як закон «про п’ять колосків». Він передбачав за розкрадання колгоспного майна розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшуючих обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася.
Назва «п’ять колосків» виникла тому, що злочинцем вважався навіть той, хто підняв на колгоспному полі кілька колосків пшениці. Навіть голодна дитина, яка зібрала жменю зерна після жнив, могла бути засуджена до розстрілу.
Чорні дошки і чорні списки
Радянські газети регулярно публікували списки сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. Таку практику називали «чорні дошки». Потрапити в таку «чорну дошку» означало смертний вирок.
Села, занесені до чорного списку, відрізалися від постачання товарів. Туди не завозили сіль, сірники, гас — нічого. Виїхати з таких сіл люди теж не могли: на дорогах стояли загони, які повертали селян назад.
Бригади, які забирали їжу
По хатах ходили спеціальні бригади — «активісти» — і обшукували все підряд. Вони забирали все, що можна було їсти: зерно, спечений хліб, борошно, картоплю, буряки, моркву. Навіть те, що варилося в печі в горшках, витягали і розбивали об землю. Селяни падали на коліна, благали залишити бодай якусь крихту для дітей, але групи експропріаторів були невблаганні.
Скільки людей загинуло
Точну кількість жертв Голодомору досі важко встановити, бо радянська влада ретельно приховувала дані. Перепис 1937 року показав різке скорочення населення — і сталінський режим оголосив перепис «шкідницьким» і знищив його результати, а статистиків розстріляв.
За різними оцінками, від голоду в 1932–33 роках померло від 2,2 до 3,5 мільйона українців. Інші дослідники називають більші цифри. Конференція вирішила вважати науково встановленими втрати від Голодомору щонайменше 7 мільйонів.
Найбільше постраждали сільські райони. Найбільше українців загинуло у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях.
Масштаб трагедії важко уявити. Це як якщо б зникло все населення кількох сучасних великих міст України разом узятих.
Як це виглядало в реальному житті — свідчення очевидців
Свідки Голодомору розповідали те, що важко читати, але необхідно знати.
Люди їли кору дерев, листя, траву, шкіру від взуття — все, що можна було жувати. Вулиці сіл були всипані тілами. Цілі родини вмирали в своїх хатах. У селах, де загинуло все населення, два роки ніхто не міг наблизитися до селянських будівель через страшний запах.
Особливо страждали діти. Вони пухли від голоду, вмирали першими. Батьки, які не мали сил підвестися, дивилися, як гинуть їхні діти, і нічим не могли допомогти.
«Не залишилося ні зернини, ні картоплини. Мама варила траву і кору. Ми лягли спати — і вранці я прокинулась одна. Всі інші вже не прокинулись.» — зі спогадів вижившої.
Ті, хто намагався втекти до міста, наштовхувалися на заслони. Людей зупиняли, перевіряли документи і повертали назад у приречені на смерть села.
Чому Голодомор вважається геноцидом
Геноцид — це навмисне знищення народу або групи людей через їхню належність до певної нації, раси чи релігії. Голодомор відповідає цьому визначенню з кількох причин.
- Голод був штучним — зерно в країні було, але його забирали і вивозили навмисно.
- Заходи були спрямовані саме проти України — норми вилучення зерна в Україні були значно вищими, ніж в інших республіках СРСР.
- Людям не давали рятуватися — виїзд із сіл блокували, допомога ззовні не надходила.
- Радянська влада заперечувала сам факт голоду — і не допускала міжнародних спостерігачів.
- Після загибелі населення на спустілі землі завозили переселенців з Росії, змінюючи демографічний склад регіонів.
Сьогодні Голодомор визнано геноцидом Україною та понад тридцятьма країнами світу.
Наслідки Голодомору
Трагедія 1932–1933 років залишила глибокий слід в історії та суспільстві України.
Демографічні наслідки:
- загибель мільйонів людей;
- різке скорочення сільського населення;
- знищення цілих родинних ліній і сімей;
- заселення спустілих українських сіл переселенцями з Росії.
Суспільні наслідки:
- знищення традиційного українського селянства як соціальної верстви;
- руйнування сільської культури, традицій, пам’яті;
- тривалий страх — люди боялися говорити про голод навіть у приватних розмовах.
Культурні наслідки:
- одночасно з голодом радянська влада знищувала українських інтелігентів, учених, письменників — так зване «Розстріляне відродження»;
- українська мова і культура зазнали цілеспрямованого придушення.
Інформаційні наслідки:
- десятки років радянська влада офіційно заперечувала факт голоду;
- про Голодомор не можна було говорити відкрито аж до кінця 1980-х років;
- багато свідчень очевидців було знищено або так і не записано.
Як ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору
Щороку в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодомору. У цей день о 16:00 по всій країні звучить сирена — хвилина мовчання на честь загиблих. Люди запалюють свічки на підвіконнях.
У Києві діє Національний музей Голодомору-геноциду. Там зберігаються документи, фотографії, особисті речі та свідчення тих, хто пережив ті роки.
По всій Україні встановлено пам’ятники жертвам голоду. У багатьох школах проводяться уроки пам’яті.
«Пам’ятати — це не тільки сумувати. Це означає розуміти, що сталося, і не давати цьому повторитися.»
Голодомор не закінчився з останнім роком голоду. Його наслідки відчуваються досі — у демографії, у психології, у ставленні українців до своєї держави і до тих, хто намагається їх знищити. Саме тому знати про ці події — обов’язок кожного, хто вважає себе частиною українського народу.
