Ви коли-небудь замислювалися, як могла б виглядати українська культура, якби ціле покоління митців не було знищене? Уявіть Київ 1920-х років: у моді авангардні костюми, в театрах ставлять експериментальні вистави, на вулицях точаться суперечки про нові форми поезії та прози. Українська культура переживає вибухову трансформацію — свіжа, смілива, сучасна. Але вже за кілька років цей світ буде розстріляний разом із його творцями.
Чим була література 1920-х і чому вона відрізнялася від інших епох?
Після революції 1917 року українська культура отримала короткий, але яскравий шанс на розвиток. Радянська влада, прагнучи завоювати прихильність українців, на початку 1920-х дозволила деяку свободу у творчості. В літературі зароджувалися нові течії, митці шукали оригінальні форми, стилістику, зміст.
Це був час експериментів. Тоді з’являються не тільки талановиті індивідуальні автори, а й потужні літературні об’єднання, як-от «Гарт», «Аспанфут», «ВАПЛІТЕ». Вони сперечаються між собою, формують нові ідеї та провокують суспільство на роздуми.
Література цього періоду була живою, динамічною, вона сміливо говорила про зміни, революцію, людину майбутнього. Таких масштабів культурного піднесення Україна не знала ні до, ні після.
Які письменники стали символами «Розстріляного відродження»?
Хто ж вони, ці митці, чиї імена десятиліттями намагалися стерти?
Микола Хвильовий — один із головних ідеологів українського модернізму. Саме він у своїх памфлетах закликав орієнтуватися на «психологічну Європу» замість російського культурного впливу. Його новели — це неймовірне поєднання емоційної напруги та філософських пошуків.
Лесь Курбас — реформатор українського театру, який створив «Березіль» і перевернув уявлення про сценічне мистецтво. Він працював у стилістиці експресіонізму, авангардизму, поєднував слова, рух і музику так, що навіть сучасні режисери можуть йому позаздрити.
Майк Йогансен — поет, прозаїк, мовознавець, один із найоригінальніших письменників своєї доби. Його тексти — це легка іронія, сміливі стилістичні знахідки та гра з читачем.
Валер’ян Підмогильний — автор роману «Місто», який можна сміливо назвати першим урбаністичним романом української літератури. Він описав Київ 1920-х так, що ми й зараз можемо відчути ритм того часу.
Це лише частина імен, які формували обличчя української культури. Але радянська система не могла дозволити їм вільно творити.
Як радянська влада знищувала творчу еліту і чому це стало трагедією для культури?
На початку 1930-х влада вирішила, що свобода митців стала небезпечною. Літературні угруповання ліквідовували, письменників оголошували «ворогами народу», а тексти піддавали цензурі.
Репресії набирали обертів. 1933 року Хвильовий публічно вкоротив собі віку — це був його протест проти знищення української культури. Того ж року в Харкові заарештували десятки письменників і митців. У 1937-му в Сандармосі розстріляли понад сто представників української інтелігенції, серед них були Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш.
Систематичне винищення діячів культури отримало назву «Розстріляне відродження» — бо це дійсно було відродження, якому не дали жити.
Як ми можемо повернути забуті імена та їхні твори до життя?
Багато років про цих письменників не говорили, їхні книги вилучали з бібліотек, їхні ідеї замовчували. Але зараз у нас є можливість повернути їх до життя.
Що можна зробити?
Читати їхні твори. Не лише для того, щоб знати історію, а щоб побачити, наскільки вони сучасні. Хвильовий писав про суперечливу людину, яка губиться між ідеями, а Підмогильний показав Київ як місто можливостей і розчарувань — хіба це не відгукується сьогодні?
Дивитися вистави за їхніми творами. Українські театри все частіше повертаються до драматургії 1920-х, і це справжній спосіб відчути той час.
Говорити про них. Писати пости, ділитися цитатами, розповідати друзям. Адже культура живе доти, доки про неї пам’ятають.
Останнє слово
«Розстріляне відродження» — це не просто історія про втрати. Це історія про геніальне покоління, яке могло змінити українську культуру назавжди. Вони не боялися експериментувати, ламати правила, говорити про майбутнє. І хоча їхні життя обірвалися занадто рано, їхні ідеї залишаються з нами.
Можливо, найкращий спосіб вшанувати їхню пам’ять — продовжувати творити, читати їхні тексти і не боятися змінювати цей світ.
А чи читали ви твори письменників «Розстріляного відродження»? Чи є серед них ваші улюблені? Давайте поговоримо у коментарях!
