26. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Що ж робити? - запитав Санько.
- Не знаю…- відказав Грицик. Він і справді не знав, як бути. Мабуть, вперше у житті.
Під Сторожовим дубом почулося шкрябання. Скидалося на те, що дика кішка гострила кігті. Згодом сіра пляма повільно поповзла по стовбуру.
У Грицикових руках якимось дивом опинився сухий штурпак. Але що ним можна вдіяти?
Санько напружено вдивлявся у сіру пляму, котра піднімалася вгору.

25. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Ледве дістався, небого, - сказав він. - Схоже, всі печінки повідбивали, гаспиди… Демкові теж перепало. І всім хлопцям, які не встигли втекти. Побили і забрали з собою… - з зусиллям вдихнув повітря і поцікавився: - Твій хоч приходив?
- Приходив, - схлипнула мати. - Вигнала я їх з хати… Нехай заховаються, де зможуть… А мені вже байдуже.
- Гай-гай, - похитав головою дід Кібчик. - А я оце збирався сказати їм, куди податися. Та бачиш, не встиг. Ноги, бач, не тримають…
 
ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС МЕЖИ ЗВІРІВ

24. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Не завадило б їх почистити, - зауважив він, заклопотано роздивляючись свою зброю. - Ич, як заіржавіли!
І друзі взялися до роботи. За годину зброя виблискувала під сонцем так, що аж очам боліло. А коли зброя так виблискує, то чом би її не спробувати у звитяжному двобої!
- Хех! - скрикував Грицик точнісінько так, як дід Кібчик, коли рубав дрова.

23. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Стійте! - заволав Грицик. - Зупиніться, ніяких татар нема!
На нього недовірливо озиралися. Все ж метушня потроху припинилася. А коли воронівці дізналися, в чому справа, - над селом здійнявся такий регіт, що його, мабуть, почув і пан Кобильський зі своїми челядниками.
Проте челядникам прислухатися було ніколи. Вони блискавкою промайнули повз ошелешених дідів-пастухів, ледь не розтоптали бугая Петрика, що приліг було відпочити - і розчинилися в канівецькому лісі.

Сторінки