34. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Взагалі, і так було відомо, що вони наближаються. Про це свідчили чорні димові стовпи ген на обрії. Хто їх запалював - простим поселенцям нині було невідомо.
Раніше, звісно, всі знали, хто цим займався, - сторожові роз’їзди та княжі вивідники. Проте зараз поріділим князям стало не до того, і сторожові роз’їзди щезли - а дими все одно здіймалися до неба, попереджаючи про небезпеку.

33. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Цю хитрість воронівські хлопці добре знали. Як знали і те, як з тою хитрістю боротися. Висмикнеш надламану очеретинку - і тільки бульки йдуть з глибини. А невдовзі з’являється і сам утікач - захеканий, і очі на лоба вилазять… Але чи знають про це татари?
Атож, ця хитрість, здається, відома і їм. Ич, кляті, як розмахують шаблюками, як висмикують з води кожну підозрілу очеретинку! А озеро ж невеличке, всього з якусь сотню кроків у поперечнику. Та й очерету довкола нього не так багато.

32. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Грицик позіхнув і підвівся. Вороняччя з карканням знялося в повітря.
- Тихіше, Грицику, - не розплющуючи очей, сказав Санько. - Здається, щось має статися.
- Де? - спохопився Грицик і озирнувся.
Довкола простягався рівний, наче стіл, степ. Праворуч ледь-ледь мріли сизі дніпровські плавні. Неподалік виблискувало невеличке озерце. Його низькі береги поросли шелюгою та очеретом. Над озером схилилося з десяток старих розлогих верб.
- Ніде нічого, - сказав Грицик. - Вигадуєш ти, Саньку.

31. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Замовч! - гарикнув на нього той, хто розмахував канчуком. Тоді підійшов до знахідки, провів по хутру рукою і наказав: - В’яленину та віск з медом тягніть до ріки. Там куми, мабуть, уже припливли. Хутро - на коней!
- А з цим що робитимемо? - той, хто знайшов шкірки, кивнув на рудого Мацика.
- Камінь на шию - і в воду!
А бранець тим часом поводився якось дивно. Не плакав, не ставав на коліна, не вмовляв, аби йому дарували життя. Він підвів голову і з його вуст зірвався дивний посвист. Скидалося на те, ніби Мацик підманював якусь звірину.

30. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- У нас болото, як болото, - сказав Грицик, викручуючи одежу. - Одразу видно, куди ступати. А тут… Я гадав, що це галявинка, а воно бач, що вийшло…
По обіді вони дісталися до вузького і довгого острова, що лежав обіч двох озерець. На ньому якийсь бородатий дядько в’ялив рибу. Угледівши хлопців, втупився у них так, начебто перед ним вигулькнув десяток потопельників.
- Свят, свят, - перехрестився він. - Скільки перебачив у цих болотах всілякої чортівні, але дітей - уперше.

Сторінки