40. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Грицик повернувся набік і сонно зітхнув. І тут його увагу привернув невиразний плюскіт. Щось кинулося у воду з боку плавнів і попливло до острова. Це щось пливло досить швидко. Над водою виднілася лише голова. Від неї навсібіч розбігалися сріблясті водяні вуса, підсвічені місячним промінням.
«Видра, чи що? - промайнуло в голові. - А може, якесь оленятко? От дурне. Тут же повно людей!»
Проте це була не видра і не оленятко. Коли голова підпливла трохи ближче, Грицик зрозумів, що це пес.
- Цюцю, - тихо проказав він. - На-на… Йди-но сюди…

39. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

У глибині острова палало багаття. На рогачках булькотів здоровенний казан. Навколо нього сиділо чоловік з десять. Вони запитливо втупилися в прибульців.
За деревами почулося голосне кінське іржання. Вітрик стріпнув гривою і подався у той бік.
- Ану, хлопці, вгадайте, кого я вам привіз? - запитав Василь і, не чекаючи відповіді, сповістив: - Самого Швайку злапав, от кого!
Ті, що сиділи довкола вогнища, хутко звелися на ноги і з шанобливим подивом оточили Швайку.

38. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Тепер не кусатимуть, - сказав він.
Санько подумав і теж намазюкав обличчя. І справді, комарі хоч і дзвеніли над ним, проте кусати перестали.
Пилип озирнувся на них і схвально хитнув головою.
- Справжні козаки, - сказав він. - Самі здогадалися?
- Та ні, - відказав Грицик. - У Воронівці всі так роблять, коли йдуть у болото.
А от Пилипа комарі не чіпали. Мабуть, тому, що він смалив люльку.

37. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

езнайомець зітхнув.
- Доведеться, хлопці, трохи потерпіти. А ви гарно заховалися, - похвалив він їх. - Молодці. І за куріпку від мого товариша вам велике спасибі.
- Від якого товариша? - запитав Санько.
- Є в мене такий. На нього покладаюся не менше, ніж на себе.
- То чого ж він не прийшов сюди? - запитав Грицик.
- Бо дуже сором’язливий. Та й справ у нього нині багато, Грицику.
- Звідкіля ви знаєте, як мене звати? - здивувався Грицик. - А, знаю! Це вам Санько сказав.

36. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Та верба на цьому не зупинилася. Вона заходилася чхати. І дочхалася до того, що з неї відвалився шмат кори і перед хлоп’ячими очима з’явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.
- Апчхи! - сказала голова. - Ну, чого б я ото товкся, як Марко в пеклі?
Голова в дуплі була не сама. Там ще були і тіло, і руки з ногами. І коли все це вибралося з дупла, перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак.
Це був той, за ким гналися татари.

Сторінки