44. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Барвінок не відповів. Він підвівся, збираючись піти у своїх справах. І раптом завмер. Шерсть на ньому настовбурчилася, загрозливо зблиснули ікла.
Хлопці поглянули в той бік, куди дивився Барвінок, і мимоволі припали до землі.
Вгору по течії піднімалися два човни. Вони пливли до острова. У човнах сиділо троє людей.
Про всяк випадок хлопці причаїлися за кущами. І добре зробили. Бо коли човни підпливли трохи ближче, у передньому весляреві вони упізнали Тишкевича.
 
ТИШКЕВИЧ

43. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Спочатку хлопці поводилися насторожено. Навіть Грицикові було моторошно. Раніше він гадав, що треба стерегтися лише татар. А тепер, виявилося, і серед своїх є не кращі. Тож за кожним кущем йому ввижалася небезпека. Сплесне риба хвостом - і Грицик миттєво озирається в той бік. Прошарудить у кущах якесь звірятко - і йому ввижається, що до них підкрадається сам Тишкевич. Лише по доброму сніданку (з тих запасів, що їх залишили дорослі воронівці), Грицик трохи посміливішав.
- Слухай, Саньку, - сказав він. - А чого це ми з тобою тремтимо на кожен шурхіт?

42. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Хоч врятувався хтось? - порушив мовчанку Левко Заярний.
Швайка у відповідь стенув плечем.
- Цього я не знаю, - сказав він трохи згодом. - Та будемо сподіватися на краще. А що твоє серце відчуває? - неначе жартома звернувся він до Санька. Проте очі його дивилися серйозно.

41. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

- Заспокойся, Барвінку, - поспішно мовив Швайка. - То я пожартував.
Вовк з докором поглянув на свого хазяїна, і, якби міг говорити, то, певно, сказав би: «Ну й дурні ж твої жарти, хазяїне!». Проте говорити Барвінок ще не навчився, то ж знову повернувся до кісток.
- Якби був хто з татар, то після свисту я навряд чи зміг би його зупинити, - пояснив Швайка. - Так що свистіти без потреби не радив би. А як ти, Мацику, здогадався, що він був поруч тебе?

40. Джури козака Швайки. Володимир Рутківський

Грицик повернувся набік і сонно зітхнув. І тут його увагу привернув невиразний плюскіт. Щось кинулося у воду з боку плавнів і попливло до острова. Це щось пливло досить швидко. Над водою виднілася лише голова. Від неї навсібіч розбігалися сріблясті водяні вуса, підсвічені місячним промінням.
«Видра, чи що? - промайнуло в голові. - А може, якесь оленятко? От дурне. Тут же повно людей!»
Проте це була не видра і не оленятко. Коли голова підпливла трохи ближче, Грицик зрозумів, що це пес.
- Цюцю, - тихо проказав він. - На-на… Йди-но сюди…

Сторінки