Як не закрили сільську малокомплектну школу

 Малокоплектних сільських шкіл нині в Україні тисячі.
 Аби хоча б частково приховати власну господарську неспроможність і відповідно брак коштів для фінансування таких шкіл,  уряд жваво заходився звинувачувати сільські освітні заклади в низькій якості освітніх послуг, які вони надають. І вже урядовою аксіомою стало припущення про те,  що в класі, де навчається до тридцяти учнів, якість освіти має бути обов’язково вищою, ніж там, де навчається 4-5. Про диплом сільського вчителя, котрий закінчив той самий столичний педагогічний університет, що і його міський колега, чомусь скромно мовчать.  

Наступна «провина» сільської школи полягає в тому, що за умови браку педагогічних кадрів вчителі викладають учням ті предмети, в яких не є фахівцями. Але відповідь на це питання знову ж таки полягає в площині фінансової неспроможності влади, яка не може або й не хоче достойно оплачувати працю вчителя. Саме тому значна частина дипломованих спеціалістів змушені покидати одну з найбільш низькооплачуваних та відповідно непрестижних професій. Хоча навіть за таких умов далеко не у всіх сільських школах ситуація саме така, адже чимало фахівців доїжджають з інших населених пунктів (і з міста, зокрема) на роботу шкільними автобусами. Тобто «якісні» фахівці часто їдуть на роботу в «неякісну» школу.  І якщо влада дійсно дбає про якість знань сільського учня, то їй давно варто відмінити оподаткування сумісництва, аби матеріально заохотити фахового педагога ще й до поїздок шкільним автобусом до іншої школи, де бракує саме його спеціальності.

А вкрай незадовільний і часто аварійний стан доріг, якими підвозять учнів, невідповідність кількості місць в автобусі кількості юних пасажирів, безоплатне підвезення сільських учнів до школи в районний центр за умови, що в селі є працююча школа, залишається окремою темою для розмови і тому винесемо її за межі цієї статті. Хоча заради справедливості варто зазначити, що ті батьки, чиї діти їздять по так звану якісну освіту до районного центру, є жертвами тієї ж владної пропаганди про безумовну «якість освіти» в школі з великою кількістю учнів. На логічне запитання про недоцільну витрату бюджетних коштів на перевезення тих учнів, котрі мають школу в рідному селі, освітні чиновники стверджують, що «батьки або особи, які їх замінюють, мають право вибирати навчальні заклади для неповнолітніх дітей». Так, дійсно, про це говорить Стаття 29. п. 1 Закону України про загальну середню освіту. Але що скажуть ті ж чиновники, коли раптом надзвичайно сумлінні батьки оберуть для навчання своєї дитини який-небудь столичний Гарвард? Повезуть учня туди безкоштовно, чи все-таки відмовлять, вказавши на альма-матер в рідному селі?

Ще одним аргументом реорганізації сільської школи є мова про її недостатнє забезпечення ТЗН, тобто комп’ютерними класами, мультимедійними дошками, доступом до Інтернету. Знову ж таки, це питання є риторичним, і в такому випадку потрібно вести мову лише по факту відсутності ТЗН в конкретній сільській школі. Звісно, відкритим залишиться питання, чи наявність ТЗН автоматично означає їх застосування під час уроків як в сільській, так і в міській школах, і чи дійсно широке впровадження та використання тієї техніки гарантує учневі обов’язкову якість знань.

Не менш вагомою провладною тезою на користь великих шкіл є така собі змагальність учнів у навчальному процесі, підтягування учнів за лідером на основі набутих знань, чого не може надати сільська малокоплектна школа. Але хай чиновники від освіти краще дадуть відповідь, чому батьки міських учнів масово наймають за межами школи репетиторів для своїх дітей, ніскільки не покладаючись на змагальність та лідерство. Більше того, і власним дітям чиновники теж не гордують найняти репетитора, не покладаючись на якість освітніх послуг у переповненому класі. До слова, репетитори - це ті самі шкільні вчителі, які змушені шукати додаткового заробітку. І не варто гадати, де вчитель буде викладатися краще  - в переповненому класі чи працюючи індивідуально.

Не потрібно співвідносити надання якісних освітніх послуг з малокоплектною чи багатокоплектною школою, а в першу чергу потрібно визнати, що для вмотивованого учня освіта буде якісною в обох випадках, або ж навпаки. Вмотивованість залежить від багатьох чинників, починаючи  зі спадковості, а ось залежність особистої вмотивованості до навчання від кількості учнів у класі чи школі - то, скоріше, один з найостанніших факторів.

То все преамбула. Тепер – по суті.
   Так, для успішного вирішення владою питання реорганізації чи ліквідації школи із Закону про загальну середню освіту ВРУ було видалено пункт, який забороняв ліквідацію і реорганізацію школи без згоди місцевої громади, а натомість таке право згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» отримали органи місцевого самоврядування, які є власниками освітнього закладу (Стаття 26 п.30)
Цікаво, що на момент активізації роботи з реорганізації школи орган місцевого самоврядування (районна рада) згідно Статуту школи навіть не являвся її власником.

Важливо знати, що право на освіту є конституційним правом України (Стаття 53 Конституції України), і згідно Постанови  Кабінету міністрів України Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, п.12 в обов’язковому порядку мають проводитися консультації з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав громадян. Відповідно Закону про доступ до публічної інформації, проект рішення має бути оприлюднений не пізніше, як за 20 днів до голосування і прийняття рішення.
На виконання вказаної вище Постанови сільська рада за участі районного керівництва провела відкриту сесію, на якій відбулися консультації з громадськістю щодо питання реорганізації школи, а саме пониження ступеня навчального закладу з ІІ на І, тобто залишення в селі лише початкової школи. В ході гострої дискусії сторони згоди не дійшли, і присутні на обговоренні жителі села висловили категоричний протест плану реорганізації школи, спираючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ІІ Прикінцеві положення п.4, де чітко вказано, що з 1 вересня 2016 року фінансування загальноосвітніх навчальних закладів (крім закладів початкової школи), кількість учнів у яких становить менше 25 осіб, за рахунок освітньої субвенції не здійснюється.

Школа нараховує більше 40 учнів, і слідуючи букві Закону, держава зобов’язана утримувати освітній заклад з такою кількістю дітей. Але важливо, що вказана правова норма про 25 учнів вступає в силу лише з 1 вересня 2016 року, а до того часу власнику є не надто важлива кількість учнів, адже вона не є встановленою жодним законом нормою, тож в поняття «малокомплектна школа» можна втиснути яку завгодно кількість дітей. Якщо довіряти педагогічним словникам, з терміном «малокомплектна школа» пов’язують освітній заклад з одним комплектом класів, і правильніше сказати – не малокомплектна, а однокомплектна школа, де немає паралельних класів з буквами А, Б, В і так далі. До того ж, вислів «малокомплектна школа» не є юридично визначеним правовим терміном, але його чомусь залюбки вписують у правові рішення органи місцевого самоврядування. Відомо, що в правовому рішенні не може бути довільних не правових термінів.

Подвійну позицію щодо реорганізації школи зайняла сільська рада, яка на словах гарантувала освітньому закладу всіляку підтримку і захист, але в силу різних аргументів відмовлялась надати відповідне рішення сесії сільським депутатам за фактом проведеної консультації з громадськістю. І замість акценту на категоричній незгоді учасників консультацій з реорганізацією школи в рішенні з’явилося коротке і сфальсифіковане - «взяти до відома план реорганізації освітніх закладів району», що на ділі означало згоду з вказаним планом, а отже ‒ і з реорганізацією школи.

Пам’ятайте, що у випадку виникнення таких «подвійних стандартів» варто керуватися Регламентом органу місцевого самоврядування (він має бути в будь-якої ради), де чітко вказані вимоги до протоколу сесії. В описаному випадку в регламенті щодо протоколу сказано наступне: «У протоколі засідання ради зазначаються ..... повні результати голосування і прийняті рішення. У разі допущення у протоколі неточностей, тощо, депутат може протягом 3 діб після оформлення протоколу сесії подати на них зауваження на ім’я сільського голови».

Тож наступним кроком захисників школи було створення ініціативної групи для скликання загальних зборів громадян за місцем проживання з метою проведення громадського обговорення питання реорганізації школи і винесення правового рішення. Ініціативна група звернулася з відповідною заявою щодо проведення зборів до голови села.

Проведіть ґрунтовну роботу, аби зібралася громада. Вивішуйте оголошення, запрошуйте людей, говоріть з громадою, висвітлюйте, переконуйте. Пам’ятайте, що ніхто, крім вас, цієї роботи не зробить. Збори громади є правомочними, якщо на них будуть присутні більше половини жителів населеного пункту, що мають право голосу. Питання по суті щодо організації і проведення подібних зборів громади вказані в Постанові ВР України «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні». Знайте, що підтримка громади є надзвичайно важливим, необхідним і дієвим кроком в боротьбі за збереження школи. На збори потрібно запросити всіх представників районної влади, місцевого самоврядування, депутатський корпус, провести обов’язкову письмову реєстрацію всіх учасників зборів. Протокол і рішення зборів, підписні листи громадян було передано на сесію районної ради. Дивно, але напередодні проведення зборів громадян сільська рада раптом змінила рішення минулої сесії, зафіксувавши в ньому дійсні результати проведеної консультації з громадськістю.

Не менш важливо окремо провести  зустрічі з депутатами районної ради, від рішення яких може залежати життя вашої школи. Адже далеко не факт, що всі депутати виявляться на момент голосування максимально і всебічно проінформовані по суті справи. То ж ні в якому разі не ігноруйте цією рекомендацією.

Не лишнім буде запросити на збори телеканал, бажано якийсь із центральних.

І  наостанок ‒ депутати районної ради не підтримали рішення щодо реорганізації сільської школи та й інших подібних шкіл району.
Подяка депутатам, що не залишили село без школи.
Борітеся ‒ поборете.