Історичні особи України. Короткий довідник (7-8-9 класи)

Історичні діячі

7 клас

Геродот – «батько історії», автор «Історії», опис народів; «Опис Скіфії».

Атей – скіфський цар, IV ст. до н. є., розквіт Скіфії.

Спарток III, архонт – іменував себе царем, Боспорське царство, III ст. до н. є.

Германаріх – король остготів, IV ст. , у союзі з антами воював із гунами, зазнав поразки.

Бож (Бус) – антський вождь, вбито у 385 р. готським королем Вінітаром. З VII ст. анти вже не згадуються в письмових джерелах.

Аттіла – гунський цар, V ст.

Баян, хан – аварський каган, авари (обрі), Панонія, Аварський каганат.

 

Князі Київської Русі

Олег Віщий                            882-912 рр.

Ігор Старий                             912-945 рр.

Ольга Свята                           945-957 рр.

Святослав Хоробрий             957-972 рр.

Ярополк, син Святослава     972-979 рр.

Володимир Великий              989-1015 рр. – «Устав земляний»

Святополк Окаянний             1015-1019 рр.

Ярослав Мудрий                    1019-1054 рр. - «Руська Правда»

Ізяслав, син Ярослава          1054-1068 рр.

  • вдруге                            1076-1077 рр.
  • втретє                            1069-1073 рр.

Святослав, син Ярослава    1073-1076 рр.

Всеволод, син Ярослава     1077-1093 рр.

Святополк, син Ізяслава     1093-1113 рр.

Володимир Мономах           1113-1125 рр. – «Повчання дітям»

Мстислав, син Мономаха    1125-1132 рр.

Ярополк, син Мономаха      1132-1139 рр.

В'ячеслав, син Мономаха    1139 р.

Політична роздробленість

Андрій Боголюбський  - син Юрія Довгорукого, розграбував Київ у 1169 р.

Володимир Глібович – переяславський князь, загинув у поході

Ігор Святославич – новгород-сіверський князь, невдалий поход проти половців 1185 р., «Слово о полку Ігоровім» 1187 р.

 

Діячі культури Русі

Нестор – літописець, «Повість минулих років», 1113 р.

Іларіон – митрополит, «Слово о законі і благодаті», «Моління Данили Заточника».

Агапіт – лікар

Аліпій – київський іконописець

Боян – співець билин та переказів.

Митус – галицький «славетний співець»

Антоній – засновник Печерського монастиря

 

Князі Галицько-Волинської держави

Ярополк, син Ізяслава            1077-1084 рр.

Рюрик, Володар, Василько  1084-1024 рр.

Володимирко, син Володаря     1124-1153 рр. – об’єднав Галичину

Ярослав, син Володаря          1153-1187 рр.

Олег і Володимир, сини Ярослава           1187-1189 рр.

Роман, син Мстислава           1199-1205 рр. – об’єднав Галичину та Волинь. «Не вбивши бджіл, не поласуєш меду», «Як був князем, так і буду, а віру православну заради корону руйнувати не буду», «самодержець усієї Русі».

Данило, син Романа               1205-1206 рр., отримав ярлик на княжіння у Золотої Орді, отримав корону від Папи Римського.

  • вдруге                           1211—1212рр.
  • втретє                           1230-1232 рр.
  • вчетверте                      1233-1235 рр.
  • вп'яте                            1238-1264 рр.

Лев, син Данила                     1264-1301 рр.

Юрій I, син Лева                     1301-1308 рр. – «король Русі»

Лев, син Юрія                         1308-1323 рр.

Юрій-Болеслав II, з князів Мазовецьких  1325-1340 рр. – «король усієї Малої Русі», отруєний у результаті змови бояр.

Дмитро Дедько – 1340 – 1344 р. обраний правителем Галичини після смерті  Юрія-Болеслава II.

Любарт Гедиминович- обраний правителем Волині після смерті  Юрія-Болеслава II.

 

Монгольські хани та татарські воєводи

Батий, Менгу – хан – монгольські завойовники, у 1240 р. зруйнували Київ.

Батий – засновник Золотої орди, надав ярлик на князівство Данилі Галицькому.

Куремса – татарський воєвода, здійснив невдалий похід на Волинь у княжіння Данили Галицького.

Бурундай - татарський воєвода, примусів Данилу Галицького зруйнувати фортеці навколо міст.

 

Литовські князі

Миндовг – засновник Литовської держави, король Литви з 1252 р. «Хто собі що здобуде, то й буде його».

Гедимін – 1316 – 1341 рр. «король Литовський и Руський», приєднав Галицько-Волинські землі.

Ольгерд Гедиминович – 1345 – 1377 рр. – князь Литви, приєднав Чернігово-Сіверщину, Подніпров’я, Київщину та Переяславщину; розбив татар у битві на Сіних Водах у 1363 р.

«Старини не рушить нового не вводити». Добився висвячення для Литви митрополита Киприана (збіг до Москви).

Володимир Ольгердович – з 1363 р. княжив на Київщині та Переяславщині.

Любарт Гедиминович – князь Волині з 1340 р.

Вітовт Кейстутович  - 1392 – 1430 рр. - Острівська угода 1392 р. великий князь Литовський; ліквідував удільні князівства. Битва на Ворсклі 1399 р. поразка; 1401 р. признав васальну залежність від Польщі. Приймав участь у Грюнвальдскої битві; 1413 р. – Городельська унія – визнання литовської державності.

Свидригайло Ольгердович – 1430 р. обрано великим князем литовським після смерті Вітовта.

Сигізмунд Кейстутович – 1432 р. брат Вітовта, встановлена унія 1401 р. між Польщею та Литвою. Вбито у результаті змови  князів Волині Івана та Олександра Чарторийських у 1440 р.

Олелько Володимирович – київський князь XV ст..

Мартин Гаштовт – воєвода, призначений у Київ Литвою.

Михайло Глинський – здійснив спробу повстання у 1508 р. проти Литви, але навдало.

Михайло Олелькович – змова князів 1481 р. проти Литви та спроба переходу під підданство московського князя.

Федір Коріатович – один з нащадків Гедиміна – правив на Закарпатті

 

Польські королі

Казимир III – підписав у 1352 р. Белзьке перемир’я згідно якому Галичина залишалася за Польщею, Волинь за Литвою.

Ягайло Ольгердович (Владислав II)– польський король за Кревської унією 1385 р.

Казимир IV 1440 – 1492 рр. - встановив Київське та Волинське князівства (авітономія), ліквідував Волинське князівство.

 

Людовик – угорський король, який отримав польську корону після смерті Казимира IV.

Владислав Опольский - васал угорського короля Людовика, який отримав 1372 р. Галичину. «Божою милостю пан і дідич Руської землі».

 

Костянтин Острожський – «некоронований король Русі», опікувався православної церквою та культурним життям. Був четвертою за заможністю людиною в державі.

Муха, Боруля – очолювали повстання на Буковині, Галичині, Покутті та Молдові у 1490 – 1492 р.

 

Діячі культури  литовського періоду історії України

Швадпольт Фіоль –  український першодрукар. Видав чотири книжки церковнослов’янською мовою с українською післямовою.

Франциск Скорина – першодрукар у Литві. «Надрукував Псалтир» та «Біблію руську».

Юрій Котермак (Дрогобич) – доктор Булонського університету, автор книги «Прогностична оцінка 1483 р.» - перша наукова робота, видана за кордоном.

Григорій Болгарин – у 1458 р. висвячений митрополитом Київської митрополії.

 

8 клас

Дмитро Вишневецький – український православний князь, засновник Запорозької Сечі на о. Мала Хортиця приблизно 1556 р.

Сигізмунд ІІ Август – польський король, у 1572 р. взяв на тимчасову службу 300 козаків.

Стефан Баторій - польський король, у 1578 р. затвердив реєстр із 600 козаків.

Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман Запорозької Сечі. Походи проти турок та татар. Доба героїчних походів. Здобув у 1608 р. Перекоп, Кілію, Акерман; 1614 р. – Синоп; 1615 р. – похід на Константинополь (спалили портові споруди); 1616 р. – Кафа; 1618 р. – вдалий похід на Москву; 1621 р. – участь у Хотинської війні. Впорядкував козацьке військо, ініціатор відновлення православної української ієрархії у 1620 р. – вступив з усім військом запорозьким до православного братства.

Криштоф Косинський – ватажок повстання 1591 – 1594 р. на Київщині та Брацлавщині. Поразка козацького війська у битві під П’яткою.

Северін Наливайко - ватажок повстання 1595 – 1596 р. на Брацлавщині та Волині. Битви біля урочища Гострий камінь та Солониці – Солоницька трагедія – капітуляція козаків.

Станіслав Жолкевський – польний гетьман Польщі, розбив загони С. Наливайко.

Станіслав Конецпольский – великий коронний гетьман Польщі, очолив похід карального війська проти покозачення українського населення.

Іван Підкова – 1577 р. спроба встановити козацьку владу у Молдові.

Марко Жмайло – очолив козацькі загони у битві проти війська Станіслава Конецпольского. Завдав більших втрат полякам біля Курукового озера. Поляки були змушені підписати Куруківську угоду. Козацький реєстр на 6 тис. осіб - 6 реєстрових полків.

Тарас Федорович (Трясило) – повстання 1630 р. «Тарасова ніч». Поляки змушені підписати Переяславську угоду. Козацький реєстр на 8 тис. осіб.

Іван Сулима -  повстання 1635 р. – зруйнування Кодака.

Гійом де Боплан – французький інженер, очолив будівництво Кодака, написав «Опис України».

Павло Павлюк (Бут) – ватажок повстання 1637 р. У битві під Кумейками зазнав поразки.

Яків Острянин, Дмитро Гуня, Карп Скідан – повстання 1638 р. – зазнали поразки. Підписана «Ординація Війська Запорозького».

Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Гедеон Балабан, митрополит Михайло Рогоза, – поборники з’єднання  православної церкви з католицької.

Іпатій Потій (обраний митрополитом  уніатської церкви), Кирило Терлецький – здійснили поїздку до Риму, домоглися визнання папою римським Климентієм IV свого верховенства над Київською метрополією у 1595 р.

Йосиф  Рутський -  митрополит уніатської церкви.

Петро Могила – митрополит православної церкви з 1632 р. створив Києво-Могилянську колегію.

Владислав  IV – польський король, видав «Пункти заспокоєння українського народу» 1632 р.- дозвіл обирати православного митрополита.

Василь-Костянтин Острозький – засновник першої вищої школи в Україні слов’яно-греко-латинської академії 1578 р.

Герасим Смотрицький – перший ректор слов’яно-греко-латинської академії, готував до друку Острозьку Біблію.

Іван Федорович – видав у Львові у 1574 р. «Апостол», «Буквар»; у 1581 р. Острозьку Біблію.

Лаврентій Зизанія – 1596 р. видав «Граматику словенську» - першу граматику церковнослов’янскої мови.

Мелентій Смотрицький – 1619 р. автор «Граматики» - підручник граматики.

Себастіан Кленович – поет XVI ст.

Станіслав Оріховський – рутенський (український) Демосфен, оратор, публіцист XVI ст.

Іван Вишенський, Герасим та Милентій  Смотрицький, Стефан Зизаній, Іпатій Потій, Йов Борецький – найвидатніші полемісти XVI ст.

 Федір Сенькович, Микола Петрахнович – художники п. п. XVII ст.

Богдан Хмельницький – реєстровий козак, гетьман, очолив визвольну війну проти Польщі 1648 – 1657 рр.; у 1654 підписав «Березневі статті» з Москвою.

І. Виговський – гетьман України 1657 – 1659 рр.; підписав у 1658 р. Гадяцька угоду з Польщею.

Ю. Хмельницький - гетьман України 1659 – 1662 рр.; підписав у 1653 р. Переяславські статті з

Москвою, у 1660 р. - Слободищенська угода з Польщею, у 1677 р. перейшов на бік  Туреччини.

Павло Тетеря - гетьман Правобережжя 1663 – 1665 рр.

Петро Дорошенко - всієї гетьман України 1665 – 1676 рр.
Іван Брюховецький -  гетьман Лівобережжя  1663 – 1668 рр.; підписав у 1665 р. Московські статті з Москвою.

Михайло Ханенко - гетьман Правобережжя 1669 – 1674 рр.

Дем’ян Многогрішний -  гетьман Лівобережжя 1669 – 1672 рр.; підписав у 1669 р.  Глухівські статті з Москвою.
Іван Самойлович -  гетьман України 1672 – 1687 рр.; підписав у 1672 р.  Конотопські статті з Москвою.

Іван Сірко – гетьман Запорозької Січі; провів ряд походів проти турків та татар.

Семен Палій – очолив повстання 1702 проти Польщі.

Іван Мазепа – гетьман України з  1687  до  1708  року, підписав Коломацьки статті з Москвою 1687 р. ; 1708 р. підписав угоду зі шведським королем Карлом XII.

Петро I російський цар, зруйнував Запорозьку Січ.

Пилип Орлик – гетьман України в вигнанні, автор «Пакти  і  Конституція прав  і  вольностей  Запорозького  Війська».

Іван Скоропадський - гетьман України 1708 – 1722 рр.; підписав Решетилівські статті з Московією.

Павло Полуботок – наказної гетьман України після смерті  Івана Скоропадського, заарештований царської владою, помер у в’язниці.

Данило Апостол - 1727 – 1734 рр.  підписав  Рішительні пункти 1728 р. з Московією.

Кирило Розумовський – останній гетьман України 1750 – 1764 рр.

Анна Іоаннівна – російська імператриця за правління якої було скорочено реєстр козацького війська (1735 р.).

Єлизавета Петрівна - російська імператриця за правління якої був зменшений тиск на Україну.

Катерина II - російська імператриця за правління якої було відмінено гетьманство у 1764 р. , зруйнована Запорізька Січ у 1775 р., закріпачено населення Лівобережної та Слобідської України.

Петро Рум’янцев – генерал-губернатор, очолив Малоросійську колегію у 1764 р.

Петро Калнишевський – останній гетьман Запорозької Сечі заарештований царським урядом, помер у віці 112 р. у Соловецькому монастирі.

Іван Гонта, Максим Залізняк – ватажки повстання на Правобережжі 1768 р. «Коліївщини».

Олекса Довбуш – ватажок опришківського руху сер. XVIII ст. Буковина та Закарпаття.

 

Культура України XVII – п. XVIII ст.

Климентій Зиновіїв – український поет, вживав тільки українську мову.

Іван Величковський - український поет, автор книг віршів «Зегар з полузгарком» та «Млеко»; вигадав курйозні вірші – проява стилю бароко в літературі.

Феофан Прокопович – автор першої української драми «Володимир», яку було поставлено у 1705 р.
Дмитрій Тупало – автор першій енциклопедії для православного світу XVII ст. «Руно зрошене».

Роман Ракушко-Романовський – автор Літопису Самовидця 1702 р., опис подій 1648 – 1702 р. козацький літопис.

Григорій Граб’янка – Літопис 1710 р., опис подій від  найдавніших часів до 1709 р. козацький літопис.

Самійло Величко – Літопис,  опис подій від  1648 по 1700 р. козацький літопис.

Йоган Шедель – архітектор XVIII

Брати Тарасевичі, Іван Щирський – автори книжкових гравюр XVII – п. XVIII ст.

Іван Руткович, Йов Кондзелевич – художники XVII ст.

Григорій Сковорода – д. п. XVIII ст. – поет, філософ.  «Сад божественних пісень», «Байки харківські».

Лазар Баранович (музично-хорова школа), Артем Ведель, Максим  Березовський (опера «Демофорт»), Дмитро Бортнянський – композитори XVII –  XVIII ст.

Іван Григорович – Барський, Степан Ковнір, Яким Погребняк – архітектори XVIII ст.

Сисой Шалматов, Йоган Пензель – скульптори д. п. XVIII ст.

 

9 клас

Василь Капніст – здійснив поїздку у Берлін с метою отримання протекторату Україною від Німеччини.

Устим Кармалюк -  ватажок повстання на Поділлі у 20 – 30 рр. XVIII ст.

Наполеон Бонапарт – французький імператор, поход проти Росії 1812 р., проголосив відродження Великого Князівства Литовського, обіцяв відродження незалежності Української держави, але насправді планував поділити землі між Австрійської та Османської імперією та переселити частину козаків на берега Рейну для захисту від Німеччини.

Павло Пестель – керівник Південного товариства декабристів, автор «Руської правди»: відміна кріпацтва, але при збереженні поміщицького землеволодіння, проголошення республіки (повстання декабристів 1825 р.).

Микита Муравйов - керівник Північного товариства декабристів, автор «Конституції»: відміна кріпацтва, але при збереженні поміщицького землеволодіння, встановлення конституційної монархії (повстання декабристів 1825 р.).

Адам Міцкевич – польський поет, «Товариство філоматів» (1816 – 1823 рр.) – боротьба за відродження Польщі.

Костянтин Романов – намісник царства Польського.

Микола І – імператор Російської імперії 1825 – 1855 рр.

С. Муравйов-Апостол, С. Бестужев-Рюмін – декабристи, керівники повстання Чернігівського полку 29 -31 грудня 1825 р. – 5 січня 1826 р.

 

Культура України ХVIII ст.

Іван Котляревський – 1798 р. «Енеїда» - першій твір нової української літератури.

Дмитра Бантиш-Каменський  -  «Історія Малої Росії» 1822 р., перша наукова масштабна праця з історії України.
Михайла Максимович – укладач збірок народних пісень: «Малоросійські пісні»

(1827 р.), «Українські народні пісні»  (1834 р.), «Збірник українських пісень»  (1849 р.).

Василь Каразин – засновник Харківського університету 1805 р.

Петро Гулак-Артемовський – поет , ректор Харківського університету , започаткував жанр байки-казки.

Григорій  Квітка-Основ'яненко -   основоположник сучасної художньої прози   українській  літературі   (1778-1843),    редактор «Харьковского вестника». Автор: «Конотопська відьма», «Маруся»,  «Сватання на Гончарівці»,  «ІІІельменко-денщик»,  «Пан Халявський».

Микола Костомаров (1817-1885) - у майбутньому видатний історик України, який створив фундаментальні праці пере­важно з історії Київської Русі та Гетьман­щини («Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа і мазепинці» та ін.). Він же під псевдонімом Ієремія Галка писав вірші, художні твори, публіцистичні статті.

Василь Бєлозерський (вчи­тель), Микола Гулак (служ­бовець),  Микола Костомаров (професор), Пантелеймон Куліш (письменник та вчений), Опанас Маркович (етнограф) - Ки­рило-Мефодіївське братство (товари­ство) 1846 – 1847 рр.

Марія-Терезія, Йосиф ІІ – імператори Австрійської імперії, провели аграрну (відміна кріпацтва в Галіції), релігійну (усі церкви урівняли у правах) та освітню (Руський інститут – навчання українців) реформи.

Іван Могильницький - (1777-1831) Галичина, автор «Граматики» української мови, куль­турно-освітнє товариство греко-католиць­ких священиків (Михайло Левицький).

Іоанникій Базилович - (1741 -1821), автор першої наукової праці з історії Закарпаття - «Ко­роткого нарису фундації Федора Коріатовича».

Михайло Лучкай - (1789-1843) учений-славіст і церковний діяч, автор «Історії карпатських русинів», «Гра­матики слов'яно-руської мови» (1830), в якій висловлювався за церковнослов'ян­ську мову в її карпатоукраїнській редакції як літературну мову закарпатських укра­їнців.

Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький«Руська трійця» 1833 – 1837 рр. збірка «Русалка Дністрова».

М. Шашкевич – вірш «Голос галичанина», альманах творів під назвою «Зоря».

Олександр Духнович  (1803-1865), Адольф    Добрянський    (1817-1901)    священик, вчений і поет -висунули   ідею   автономії   Закарпаття   та Пряшівщини й об'єднання їх із Східною Галичиною   в   єдине   Руське   воєводство.

Олександр ІІ (1855-1881)  російський імператор, скасував кріпосне право, провів військову, фінансову, судову, шкільну, земську та міську реформу. Ємський указ, Валуєвський циркуляр. Було вбито народовольцями. («Народна воля» - терористична група А. Михайлов, А. Желябов, С. Перовська, С. Халтурін,  В.  Фігнер)

В Антонович, Б. Познанський Т. Рильський - 1859 р. «Хлопомани» Київський уні­верситет.

Петро Валуєв – міністр внутрішніх справ Російської ім­перії - Валуєвський циркуляр від 20 липня 1863 р.

Андрій Потебня – учасник польського повстання 1863 – 1864 рр. офіцер руської армії.

Олександр ІІІ (1881-1894)  російський імператор. Проведені конрреформи. Затверджено циркуляр про «кухарчиних дітях» 1887 р. – заборона вступу до гімназії дітям з простолюду.

Микола Погодін – автор теорії «офіційної народності» (самодержавство, православ’я )

Володимир Антонович, Павло Чубинський, Павло ЖитецькийКиївська громада, 1861 р.

Михайло Драгоманов - (1841-1895), політич­ний діяч,  вчений-історик, літературо­знавец,  етнограф,  фольклорист,  еконо­міст, філософ та публіцист, один із лідерів громадівського руху.

І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич , В. Боровик,Б. Грінченко,  М. Міхновський - Братство тарасівців, 1891 р. Харків.

М. Зібер, Д. Антонович, М. Подолинський, П. Косач,В. Шемет  -  «Молода громада»

М. Зібер – перевів «Капітал» К. Маркса.

Володимир Антонович  О. Конисський  - Загальноукраїнську безпартійну організацію (ЗУБО), 1897 р. згуртування усіх українських діячів.

Дмитро Антонович, Михайло Русов, Боніфатій Камінський, Лев Мацієвич - РУП (Революційна Українська партія, Харків,  1899 р.

Є. Чикаленко, С. Єфремов, Б. Грінченко -  конференція ЗУБО,  створення Української демократичної партії (УДП),1904 р. Нова по­літична організація повинна була домага­тися встановлення конституційного ладу, проведення соціальних реформ та надання Україні широких автономних прав у межах федеративної Росії. Восени 1905 р. зі скла­ду УДП вийшла радикальна група на чолі з Б. Грінченком і С. Єфремовим, яка утворила Українську радикальну партію.

Д. Зубрицький, Б. Дідицький, А. Добрянський, І. Наумович -  лідери  москвофілів Гали­чини, Буковини, Закарпаття й Пряшівщини 50-60 рр.   ХІХ ст.
О. Барвінський, Ю. Романчук, К. Левицький, С. Смаль-Стоцький, К. Климкович  - народовці Гали­чини, Буковини, Закарпаття й Пряшівщини 50-60 рр.  ХІХ ст.

Юрій Федькович, брати Сидір та Григорій Воробкевичі, Наталя Кобринська, Осип Маковей - 80-х рр. Буковина, Чернівці «Руської бесідою» було створене Руське літературно-драматичне товариство. Його очолив українська письменник і композитор С. Воробкевич.
Юліан Романчук – політична організація «Народна рада», 1885 р., народовці.

І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є.  ЛевицькийРусько-українську радикальну партію (РУРП) 1890 р. у Галичини та Буковини радикали утворили першу в Укра­їні політичну партію .

Юліан Бачинський  - автор «Україна ірредента» (1895), в якому з позиції соціалістичних ідей обґрунтовував історичну правомір­ність домагань українців на окрему само­стійну державу.

С. Єфремов, І Є. Чикаленко, І. Шраг, Д. Дорошенко - Українська радикально-демократична партія (УРДП), 1906 р.

Іван Фран­ко (1856-1916) -  «Великий Каменяр»,  Увійшов до складу редакції студент­ського журналу «Друг»  виступав за використовування  живої української мови;  створив першу українську по­літичну партію - Русько-українську ради­кальну партію. Був її першим головою (до 1898 р.) та одним із головних ідеологів.

 М. Міхновський – автор брошури «Самостійна Україна», 1900 р.

В. Винниченко, С. Петлюра, М. ПоршУкраїнська соціал-демократична робітнича партія УСДРП, 1905 р.

М. Грушевський – історик, голова НОШ, керівник ТУП, 1908 р., голова ЦР , перший президент України 1917 р.

П. Столипін – голова Ради Міністрів Російської імперії, аграрна реформа 1907 р., автор циркуляра про заборону «інородческих» товариств, видавництв, організацій 1910 р.

Мирослав Січинський – галицький студент вбив графа Потоцького намісника Галичини у 1908 р.

 Кирило Трильовський, Іван Боберський – організатори спортивно-пожежних товариств «Пласт», «Сокіл» та «Січ» к. ХІХ  ст.

Андрей (Шептицький) - митрополит Укра­їнської  греко-католицької  (УГКЦ).

 

Культура України ХІХ – п. ХХ ст.

Ханенко, Симиренки, Терещенкі, Є. Чикаленко – українські меценати к. ХІХ  ст.

Д. Яворницький – історик.

Пантелеймон Куліш – автор першого історичного роману «Чорна Рада».

Микола Маркевич – автор «Історії Малоросії».

Дмитро Багалій – історик, ректор харківського університету.

Агатангел Кримський (1871-1942) -  філолог та історик, поет, перекладач, письменник став визнаним у світі авторитетом у сходознавстві (арабістика, тюркологія, іраністика, семітологія).

Михайло    Туган-Барановський    (1865-1919) - провідний європейський економіст.

 Михайло Остроградський (1801-1862) - мате­матик.

Петро Прокопович (1775-1850) – засновник  культурного пасічництва.

Іван Пулюй (1845 1918) – фізик.

Володи­мир  Вернадський (1863-1945) - творець теорії про біосферу та ноосферу, заснов­ник  геохімії, біогеохімії та радіогеології.

 Євген  Гребінка (1818-1848) – письменник.

Леся Українка (1871   1913) – поетеса «Лісова пісня».

Іван Нечуй-Левицький   (1838 -1918) -   утвердив в українській літературі жанр со­ціальної повісті й соціального роману («Микола Джеря»), написав ряд гуморис­тичних («Кайдашева сім'я», «Старосвітські батюшки і матушки») та історичних («Іван Виговський») творів.

Панас Мирний (1849  -1920),   - творець романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія» та ін. був визнаним майстром психологічної прози.

Борис   Грінченко (1863-1910) - уклав чотири том­ний «Словар української мови».

Михайло    Коцюбинський (1864-1913) - творець соціального роману «Fata morgana», історичної повісті «Дорогою ціною», «Тіні забутих предків» (1911).

Олександр Олесь (1878-1944) поет і драматург,  збірка віршів «З журбою радість обнялась»(1907;  батько іншого ви­датного українського поета і борця за само­стійну українську державу Олега Ольжича (1907-1944). Володимир Винниченко (1880-1951) - письменник і драматург 20 ст.

Юрії Федькович  (1834-1888) -  «буковинського Кобзаря» , поеми «Довбуш», «Лук'ян Кобилиця» .

Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина – члени «покутської трійці», класики  української літератури .

Василь Стефаник (1871-1936) – автор творів «Камінний хрест», «Стратився», «Синя книжечка».  Критики називали його «селянським Бетховеном».

Микола Гоголь, Михайло Щепкін (1788-1863) та Карпо Соленик (1815-1851), І. Котляревський  – стояли у витоків українського професійного театру.

Маро Кропивницький і брати та сестри Тобілевичі – «корифеї українського театру»,  які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Софія Садовська-Барілотті),  пізніше Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький.

Віра Холодна – зірка німого кіно.

Семен Гулак-Артемовський (1813-1873) - співак, актор і компози­тор,  автор опери «Запоро­жець за Дунаєм», «Українське весілля», «Ніч під Івана Ку­пала».

Михайло Вербицький (1815-1870) – Галичина,  творець музики українського національного (нині й державного) гімну «Ще не вмерла України...».

Миколо Лисенко (1842-1912) – основоположник  української класичної музики.

Микола Леонтович (1877 1921), Микола Акарас – композитори.

Соломія Крушельницька – опірна співачка.

Володимир Боровиковський (1757-1825), Василь Тропінін, А. Мокрицький, І. Сошенко, І. Рєпін, Кость Трутовський, Микола Ярошенко, Сергій Васильківський, Опанас Сластіон,   Олександр   Мурашко,   Генрі

Нарбут,    Василь Кричевський   – художники.

Михайло Врубель (1856-1910), Казимир   Малевич   (1879-1935  Михайло Бойчук (1882-1937 Давид  Бурлюк  (1882-1967) – художники (футуризм).

Іван Мартос   (1752-1835)   створив   пам'ятник К. Мініну й Д. Пожарському на Красній площі у Москві. В Україні відомий його пам'ятник Дюку Рішельє в Одесі.

 М. Мікешин - скульп­тор, творець «Тисячоліття Росії» у Новгороді, створив також пам'ят­ник Богдану Хмельницькому.

 Василь Кричевський – архітектор.

загрузка...