Урок 2. Інформаційні системи. Апаратне та програмне забезпечення. Інтелектуальна власність та авторське право.

Цілі:
  • навчальна: сформувати поняття про інформаційні систем, їх види, інтелектуальну власність та авторське право;
  • розвивальна:  розвивати логічне мислення; формувати вміння діяти за інструкцією, планувати свою діяльність, аналізувати i робити висновки;
  • виховна:  виховувати інформаційну культуру учнів, уважність, акуратність, дисциплінованість.
Тип уроку: засвоєння нових знань;
Хід уроку
І. Організаційний етап
  • привітання
  • перевірка готовності учнів до уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань
  • Що таке система? Які системи ви знаєте?
  • Назвіть відомі вам інформаційні процеси.
  • Назвіть складові інформаційної системи.
  • З якими інформаційними технологіями ви познайомились в 5-8 класах?
  • Що таке авторське право? Що таке плагіат?
ІІІ. Мотивацій навчальної діяльності
Слово вчителя. Чи можна якось класифікувати інформаційні системи? Які основні інформаційні процеси їм притаманні? Як можна захистити свою інтелектуальну власність? Сьогодні ми дізнаємось відповіді на ці важливі запитання.
IV. Вивчення нового матеріалу
Які характеристики мають основні інформаційні процеси?
Інформаційні технології засновані на реалізації інформаційних про­цесів Розглянемо кожний із цих процесів.
Збирання даних. Вивчаючи світ, людина збирає дані та відомості. Збирання даних здійснюють різними методами. Найпоширенішим мето­дом отримання відомостей про природу й суспільство є спостереження. Інформація, зібрана в результаті спостережень, має переважно описовий характер, тобто є якісною. Для здобуття кількісних даних застосовують вимірювання. Зазвичай спостереження й вимірювання використовують у комплексі. Для збирання даних у людському суспільстві застосовують також такі методи, як опитування, анкетування або тестування.
Спостереження, вимірювання, опитування, анкетування, тестуван­ня є пасивними методами збирання даних у тому розумінні, що вони не передбачають втручання в хід подій чи здійснення впливу на об’єкт, про який збираються відомості. Активним методом збирання відомостей і даних є експеримент. Експеримент проводиться для того, щоб дізнати­ся, що станеться з об’єктом дослідження, якщо піддати його нагріванню чи деформації, рентгенівському опроміненню чи хімічному впливу тощо. Експеримент обов’язково поєднується з вимірюванням і спостереженням: вимірюється здійснений вплив на об’єкт, спостерігається й вимірюється реакція об’єкта на цей вплив. Експеримент є основним методом пізнання в таких науках, як фізика, хімія, однак його застосовують і в медицині, педагогіці, економіці та інших науках. Експериментально випробовують ліки та способи лікування, нові підручники й методи навчання, еконо­мічні заходи тощо. Нині набув поширення комп’ютерний експеримент, який дає змогу вивчати властивості різних об’єктів не в реальному вигля­ді, а відтворюючи їх на екрані комп’ютера.
Пошук даних. Сьогодні найбільшим загальнодоступним сховищем різноманітних даних є всесвітня мережа Інтернет. У мережі Інтернет пошук відомостей здійснюється за допомогою автоматизованих пошукових систем.
Пошук даних може відбуватися за моделями «знизу-вгору» або «згори-вниз». За першою моделлю із часткових даних отримують цілісну інформацію, наприклад, дані про зміну вологості, рух пові­тряних мас та рівень температури дають змогу спрогнозувати погоду. За іншою моделлю пошук відомостей здійснюється у зворотному напрямку — від загального до часткового. Наприклад, для пошуку матеріалів за темою реферату виділяють ключові слова теми та здійснюють збір відповідних відомостей.
Опрацювання даних. Зібрані з різних джерел дані опрацьовуються: вивчаються, порівнюються, оцінюються, піддаються логічному аналізу або перетворенню за певними правилами. Результатом цих дій є створен­ня нових даних — винайдення розв’язку поставленої задачі, формулю­вання висновку. Опрацювання даних полягає в цілеспрямованому ство­ренні нових даних на основі наявних. Усі фундаментальні закони фізики, астрономії, біології, хімії, математичні факти є результатом кропіткого опрацювання результатів численних спостережень й експериментів. Сьо­годні потужним помічником людини в опрацюванні даних будь-якого типу — числових, текстових, графічних, звукових — стали комп’ютери.
Подання даних. Подання даних полягає в їх перетворенні у форму, найбільш зручну для усвідомлення та використання. Вибір форми по­дання даних залежить від їхнього призначення, можливого способу або мети застосування. Нагромадження відомостей, значних за обсягом, передбачає здійснення таких операцій, як сортування, упорядкуван­ня, систематизація. Сортування полягає в групуванні даних за певною ознакою — за призначенням, формою подання тощо. Упорядкування означає розташування даних за зростанням чи спаданням певної озна­ки — за часом одержання, за алфавітним порядком прізвищ авторів тощо. Систематизація — це укладання даних у певній послідовності.
Застосування комп’ютера дає змогу легко переходити від одного способу подання даних до іншого, вибираючи найбільш прийнятний, наприклад: подавати числові дані у вигляді таблиці, діаграми чи графіка.
Зберігання даних. Для зберігання й передавання дані записують на носій. Носій даних — це матеріальний об’єкт, який застосовується для зберігання і (або) передавання даних. Залежно від матеріальної основи носії даних поділяють на природні й штучні. Зберігання даних полягає в забезпеченні можливості скористатися здобутими даними в подальшому. Зараз, з появою комп’ютера, папір поступається місцем новим носіям даних — оптичним, магнітним дискам, флеш-накопичувачам, картам пам’яті, які здатні тривалий час надійно та компактно зберігати величезні обсяги даних.
Передавання даних. У будь-якому процесі передавання даних завжди можна виділити таких його учасників: того, хто надає відомості та є їх­нім джерелом; того, хто приймає відомості та є їхнім споживачем (таких може бути декілька); канал зв’язку, за яким здійснюється передавання даних .
Передавання даних полягає в їх переміщенні у просторі — від джерела до приймача. Людина застосовує різні канали передавання даних і сама є то джерело даних, то їх приймачем. Повсякденно ми отримуємо й пере­даємо дані, користуючись звуковими або оптичними каналами, телефон­ними, телеграфними, радіо- й супутниковими лініями. При передаванні відомостей їхнім носієм є процес — розповсюдження звукової, електро­магнітної, оптичної хвилі, електричного струму. Сьогодні й у діловому, й у міжособистісному спілкуванні надають перевагу електронним безпапе- ровим технологіям зв’язку — електронній пошті, факсу, мобільній теле­фонії, обміну даними через хмарні технології, які надзвичайно стрімко нарощують свої потужності.
Використання даних. Використання даних є основою будь-якої цілеспрямованої діяльності людини. Використання відомостей і даних полягає у прийнятті на їхній основі обґрунтованих рішень.
Захист даних. Захист даних полягає в запровадженні заходів з метою запобігання втрати, пошкодження або зловмисного використання збере­жених даних. Причиною втрати або пошкодження даних можуть бути раптові збої апаратури, недосконалість технічних пристроїв, зловмисне проникнення в комп’ютерну систему, неправильні дії обслуговуючого персоналу. Комп’ютерні злочини сьогодні посідають одне з перших місць серед економічних злочинів. Вони здійснюються з метою вилучення, спо­творення, недозволеного копіювання й використання даних, що зберіга­ються в комп’ютерній системі. Кількість комп’ютерних злочинів у світі та матеріальні збитки від них щороку зростають, тому вживаються спеці­альні заходи для захисту даних. Це законодавчі, програмні, організацій­ні, технічні заходи. Закон визнає дані об’єктом кримінально-правового захисту і встановлює кримінальну відповідальність за комп’ютерні злочини. Спеціально розроблені програми перешкоджають несанкціоно­ваному доступу до даних, які містяться в комп’ютерних системах.
Які бувають інформаційні системи?
Сукупність пристроїв і програм, призначених для зберігання,
опрацювання, подання та передавання даних різного типу, назива­ють інформаційною системою.
До інформаційних систем належать апаратна та інформаційна складові.
Сукупність апаратних пристроїв і технічних засобів для передавання даних називають її апаратною складовою (англ. hardware — жорсткий виріб). Інформаційну складову (англ. software — м’який, ніжний ви­ріб) можна розглядати як сукупність програм і даних. Сукупність описів правил управління пристроями інформаційної системи та опрацювання даних називають її програмною складовою, або програмним забезпечен ням, а самі описи — програмами.
Класифікація інформаційних систем проводиться за певними ознака­ми. Наприклад, за призначенням розрізняють інформаційні системи:
  • для управління підприємством, організацією, що дають змогу збирати та опрацьовувати потрібні дані;
  • для підтримки прийняття рішень, призначені для накопичення та аналізу даних, необхідних у різних сферах діяльності людей;
  • інформаційно-пошукові системи, необхідні для пошуку потрібних даних у базах даних та обчислювальних системах;
  • інформаційно-довідкові системи, що забезпечують користувачів довідковою інформацією;
  • системи опрацювання даних, необхідні для опрацювання та архіву­вання великих обсягів даних.
Що таке інтелектуальна власність й авторське право?
Інтелектуальна власність — це результати інтелектуальної діяльнос­ті та засоби індивідуалізації, які охороняються законом.
Розглянемо основні характеристики інтелектуальної власності.
  1. Інтелектуальна власність нематеріальна. У цьому її головна й най­важливіша відмінність від власності на речі (власність у класичному сенсі). Якщо у вас є річ, ви можете користуватися нею самі або пере­дати в користування іншій особі. Однак неможливо одночасно вико­ристовувати одну річ удвох незалежно одне від одного. Якщо ви воло­дієте інтелектуальною власністю, то можете використовувати її самі й одночасно надати права на неї іншій особі. Причому цих осіб можуть бути мільйони, і всі вони можуть незалежно одна від одної використо­вувати один об’єкт інтелектуальної власності.
  2. Інтелектуальна власність є абсолютною. Це означає, що одній особі — власнику прав — протистоять усі інші особи, які без згоди власника авторських прав не мають права використовувати об’єкт інтелекту­альної власності. Причому відсутність заборони використовувати об’єкт не вважається дозволом.
  3. Опис : C:\Users\User\AppData\Local\Temp\FineReader11\media\image23.jpegНематеріальні об’єкти інтелектуальної власності втілюються в мате­ріальних об’єктах. Купуючи диск із музикою, ви стаєте власником речі, але не правовласником музичних творів, які на ньому записані. Тому ви маєте право робити все що завгодно з диском, але не з музикою. Неправомірно, наприклад, буде змінювати музичний твір, аранжувати або обробляти його іншим чином без згоди автора.
Авторським правом регулюються відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва. В основі авторського права лежить поняття «твори», яке означає оригі­нальний результат творчої діяльності, що існує в будь-якій об’єктивній формі. Саме ця об’єктивна форма вираження є предметом охорони в авторському праві. Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття, факти.
На малюнку 1.8 подано схему об’єктів інтелектуальної власності. Програмне забезпечення є об’єктом інтелектуальної власності, усі права на яке належать тому, хто його створював, або компанії-розробнику. Це право захищається Законом України «Про авторське право та суміжні права». За цим законом під час продажу програмного забезпе­чення розробник не передає кінцевому користувачеві свої права на певну програму, а лише дозволяє використовувати (ліцензує) цю програму. На упаковці програмного продукту здебільшого відображається спеці­альна позначка, яка вказує на наявність ліцензійної угоди, що визначає основні права та обов’язки виробника і власника одержаного програмного продукту. Текст ліцензійної угоди відображається під час встановлення програмного продукту на комп’ютер.
На жаль, не всі програмні продукти, що розповсюджуються, є легаль­ними. З юридичної точки зору до піратського програмного забезпечення належать усі комп’ютерні програми, які розповсюджуються, встанов­люються на комп’ютери й використовуються з порушенням умов їхньої ліцензійної угоди. Наприклад, самостійно створені копії ліцензійної програми перестають бути легальними, а подібні дії є порушенням автор­ських прав і передбачають правову відповідальність.
Якої етики слід дотримуватися при створенні та використанні інформаційних ресурсів?
Інформаційна етика пов’язана з моральними проблемами, що вини­кають у зв’язку з розвитком і застосуванням інформаційних технологій. Інформаційна етика є складовою комп’ютерної етики.
Комп’ютерна етика пов’язана з розглядом технічних, моральних, юридичних, соціальних, політичних і філософських питань. Проблеми, аналізовані в ній, можна розділити на кілька груп.
Проблеми розробки моральних кодексів для комп’ютерних професіо­налів і простих користувачів, чия робота пов’язана з використанням комп’ютерної техніки.
Проблеми захисту прав власності, авторських прав, права на особисте життя і свободу слова щодо сфери інформаційних технологій.
Група проблем, що виникають з появою комп’ютерних злочинів, визначенням їхнього статусу, тобто переважно правові проблеми.
Зазначені проблеми є лише частиною комп’ютерної етики.
Основні положення кодексу комп’ютерної етики:
  1. Не використовувати комп’ютер з метою нашкодити іншим людям
  2. Не створювати перешкод і не втручатися в роботу користувачів комп’ютерних мереж.
  3. Не користуватися файлами, які не призначені для вільного викорис­тання.
  4. Не використовувати комп’ютер для розкрадання.
  5. Не використовувати комп’ютер для поширення неправдивої інформації.
  6. Не використовувати «піратське» програмне забезпечення.
  7. Не привласнювати чужу інтелектуальну власність.
  8. Не використовувати комп’ютерне обладнання або мережеві ресурси без дозволу того, хто ними володіє, або відповідної компенсації.
  9. Думати про можливі наслідки для суспільства від створюваних програм і розроблюваних інформаційних систем.
Як використовують інформаційні технології в освіті?
Можна виділити такі шляхи використання інформаційних тех­нологій в освіті:
  • підвищення кваліфікації викладачів у галузі сучасних інфор­маційних технологій;
  • інформатизація процесу навчання й виховання;
  • оснащення системи освіти технічними засобами інформа­тизації;
  • створення сучасного національного інформаційного середови­ща та інтеграція в нього установ освіти;
  • створення на базі сучасних інформаційних технологій єдиної системи дистанційної освіти в Україні;
  • участь України в міжнародних програмах, пов’язаних із впро­вадженням сучасних інформаційних технологій в освіту.
Розглянемо один із прикладів використання ІКТ в освіті — це ви-користаня інформаційних навчальних ресурсів, які можна знайти в Інтернеті.
Крім пошуку навчальних матеріалів, фотографій, відео, зобра­жень і рефератів, можна знайти й завантажити з Інтернету потрібні програми навчального призначення та програми-перекладачі, без­коштовне програмне забезпечення для захисту даних й оптимізації роботи з комп’ютером. За допомогою Інтернету  можна поновлювати антивірусні бази, отримувати поради від учителя чи тренера під час виконання завдань, проходити тестування для оцінюван­ня рівня власних знань з різних предметів, дистанційно опановувати нові технології та отримувати нові знання, бути обізнаними щодо конкурсів, які проводяться в Україні й за кордоном, та брати в них участь, готувати­ся до предметних олімпіад і зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників тощо.
V. Фізкультхвилинка
VI. Засвоєння нових знань, формування вмінь
Практичне завдання. Виконання вправи 2 стор.13, 3 стор.15
VIІ. Підсумки уроку
Рефлексія
  • Що таке інформаційна система?
  • Які інформаційні процеси властиві інформаційній системі?
  • Які види інформаційних систем ви знаєте?
  • Що таке інформаційна культура та грамотність?
  • Чому так важливо поважати авторське право?
VІІI. Домашнє завдання
Підручник § 1 п.1.4-1.8 стор. 10 -17,  впр.4 ст.16
ІХ.  Оцінювання роботи учнів