Відкриття в астрономії в XVII столітті

1610 — відкрито туманність Оріона.
1612 — відкриття Туманності Андромеди.
1647 — Ян Гевелій склав детальну карту Місяця.
1655 — 25 березня Християн Гюйгенс відкрив супутник Сатурна Титан. А наступного року — кільця Сатурна.
1657 — перший виклад системи Коперника російською мовою — Єпіфаній Славинецький, «Зерцало всієї вселенної»; ця книга являла собою переклад «Введення в космографію» І. Блеу.
1665 — відкриття на Юпітері Червоного плями (Кассіні, Гук). Обмірювано період обертання Юпітера (а в 1666 — і Марса) навколо своєї осі (Кассіні) .
1666 — разом із Паризькою Академією наук засновано Паризьку обсерваторію[83]. Кассіні став першим директором цієї обсерваторії. З його досягнень на новій посаді (спільно з Ж. Ріше) — перше досить точне визначення (1671–1673) паралаксу Сонця (9,5") й астрономічної одиниці (140 млн км), відкриття «щілини Кассіні» в кільці Сатурна (1675).
1675 — оцінка швидкості світла (Ремер), уточнення уявлень про відстані до планет. Заснована Гринвіцька обсерваторія, яку зробив Джон Флемстид.
1676 — Едмонд Галлей відкрив «велику нерівність» Сатурна й Юпітера, а 1693 року — вікове прискорення Місяця. Пояснення цим явищам через 100 років дав Лаплас.
В історії науки Галлей відомий перш за все своїми дослідженнями комет. Він обробив дані багаторічних спостережень і обчислив орбіти більше 20 комет та відзначив, що кілька їх появ, зокрема 1682 року, стосуються однієї і тієї ж комети. Він передбачив нову появу цієї комети 1758 року, і хоча самому Галлею не судилося переконатися в правильності свого передбачення, комету було названо його ім'ям.
1687 — Ісаак Ньютон сформулював закон тяжіння і вівів з нього всі 3 Закони Кеплера. Іншим найважливішим наслідком теорії Ньютона стало пояснення, чому орбіти небесних тіл дещо відхиляються від кеплерівських еліпсів. Ці відхилення особливо помітні для Місяця. Причиною є вплив тяжіння інших планет, а для Місяця — також і Сонця. Врахування цього чинника дозволило Ньютону відкрити нові відхилення (нерівності) в русі Місяця — річний, паралактичний, зворотний рух вузлів тощо. Ньютон досить точно обчислив величину прецесії земної осі (50" на рік), виділивши в ній сонячну і місячну складові.
Ньютон відкрив причину хроматичної аберації, яку він помилково вважав непереборною; насправді, як пізніше з'ясувалося, застосування декількох лінз в об'єктиві може суттєво послабити цей ефект. Ньютон пішов іншим шляхом і винайшов дзеркальний телескоп-рефлектор; при невеликих розмірах він давав значне збільшення й чітке зображення